- Олексій Максименко пішов добровольцем у штурмову бригаду, приховавши це від мами та дружини
- Після важких поранень і втрати слуху він відмовився залишитися в тилу й повернувся на фронт
- У грудні 2023 року боєць із позивним «Манул» зник безвісти під Новомихайлівкою на Донеччині
- Рідні продовжують пошуки, вірять у його повернення і бачать у дивних дзвінках та знаках надію
Про пошуки через ДНК-тести, портрет на гігантському прапорі України та про те, як дитячі мрії про повернення батька стають головним сенсом життя для цілої родини, розповіла журналістці «Одеського життя» Любові Кузьменко сестра воїна Юлія.
Таємні знаки зі зниклого номера
Родина зниклого десантника Олексія Максименка отримує дивні сигнали, що підживлюють віру в його порятунок. У квітні 2024 року на телефон його сестри Юлії надійшло два виклики з номера брата. Жінка миттєво передзвонила, проте після двох гудків зв’язок обірвався. Саме таку секретну схему – відбій після другого сигналу – Олексій встановив як знак, що він живий. Пізніше, вже у 2025 році, його профіль раптово став активним у месенджері Telegram, але акаунт швидко видалили.
Це дає надію. Сестра вірить, що волелюбний «Манул» знайде вихід із будь-якої пастки. Вона згадує, як побратими дивувалися його вмінню аналізувати складні ситуації. Наразі Юлія відвідує всі акції на підтримку зниклих безвісти та тримає контакт із підрозділом 79-ї бригади. Вона навіть розшукала в мережі фото пораненого полоненого, надзвичайно схожого на Олексія.
Проте офіційних підтверджень немає. Російська сторона мовчить, хоча родина пройшла всі кола бюрократичного пекла. Вони здали ДНК-проби та звернулися до міжнародних організацій – від Червоного Хреста до ООН. Портрет Олексія тепер розміщений на гігантському 380-метровому прапорі України серед тисяч інших зниклих героїв. Юлія бачила його там у Києві.
Брат ніби був поруч. Це відчуття не дозволяло їй просто поїхати додому без нього.
Шлях добровольця крізь обман та біль
Олексій Максименко потрапив на фронт через свідому фальсифікацію обставин заради спокою близьких. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він твердо вирішив йти у «штурмовики». Мамі та дружині чоловік збрехав, ніби отримав повістку на блокпосту. Насправді він сам прийшов до Балтського військкомату і 12 жовтня 2022 року мобілізувався до десантно-штурмових військ.
Справжню правду знала лише сестра. Поки Олексій воював під Мар’їнкою, Юлія рятувалася від стресу важкою роботою на городі. Вона виполювала бур’яни до останнього листочка, щоб заглушити страх за брата. Рідним же продовжували розповідати легенду про його безпечну службу в охороні десь у тилу.
Війна швидко залишила на ньому важкі шрами. Під час оборони Донеччини він отримав сильне обмороження, що призвело до ампутації п’яти пальців на ногах. Пізніше, у вересні 2023 року, потужна контузія позбавила його слуху на 80 відсотків. Олексій жартував, що чує співрозмовників через «зіпсований динамік».
Але повертатися додому відмовлявся. Навіть пропозицію стати інструктором у навчальному центрі Житомира він відхилив, бо не хотів вчити новачків за підручниками. Попри глухоту, ампутації та важку хворобу дружини Ірини, у якої виявили онкологію, десантник знову поїхав на «нуль».
Він був потрібен хлопцям.
Останній бій під Новомихайлівкою
Трагедія сталася у грудні 2023 року. Останній раз Олексій виходив на зв’язок п’ятого числа, а вже за чотири дні зник під час ворожого обстрілу. Друг воїна розповів Юлії, що після потужного «прильоту» на позиціях під Новомихайлівкою вийшли всі, крім «Манула». З того часу офіційно він вважається зниклим безвісти під час виконання завдання.
Родина пережила ще один удар. У березні 2024 року дружина Олексія, Ірина, померла від раку. Перед смертю вона встигла попросити Юлію обов’язково знайти чоловіка, бо відчувала – він живий. Тепер трьома дітьми опікуються бабуся з дідусем, а маленький син Даня став головним оптимістом сім’ї.
Хлопчик мріє про повернення тата. Данило почав займатися боксом, як того хотів батько, і вже завойовує медалі, щоб похвалитися досягненнями. Він впевнений, що вони знову житимуть разом у рідному селі Пужайкове. Там, де за словами Олексія, навіть жаби на річці квакають ностальгічно.
Це тримає всю сім’ю. Віра сина стала їхньою останньою фортецею.
Минуле до великої війни
- Олексій Максименко народився 14 березня 1989 року в селі Пужайкове. Він був найменший серед трьох дітей. Їх підняла на ноги мама з допомогою бабусі.
- Тато загинув, коли Олексію було три з половиною роки. Хлопець ріс під опікою старшої сестри Юлії.
- У шкільні роки навчання давалось легко – він швидко засвоював нове, мав логічне мислення, що дуже допомагало, коли став військовим.
- Після школи здобув професію зварювальника.
- Одружився з Іриною, жінкою, яка мала двох дітей від першого шлюбу. Він знав, що таке життя без батька, тому зумів стати дітям справжнім татом. А згодом народився і спільний син – Даня.
- У Олексія та Ірини було багато планів на майбутнє, зокрема мріяли всією сім’єю мандрувати Україною.
