Українець Микола Петровський буквально гниє живцем у російській в’язниці. Про це заявив його батько Микола Григорович. Чоловік наголошує на повній відсутності шансів сина вижити без допомоги. Зараз 32-річний херсонець перебуває у виправній колонії суворого режиму міста Пугачов.
Шлях від активіста до в’язня кремля
- 27 березня 2022 — затримання Миколи Петровського
- 1 квітня 2022 — єдиний телефонний дзвінок батькові під контролем утримувачів
- 2 квітня 2022 — етапований до міста Сімферополь, СІЗО №1
- Протягом шести місяців — родина не мала жодної інформації про місцезнаходження та стан сина
- 29 вересня 2022 — після проведення фіктивного референдуму адвокат повідомив про порушення кримінальної справи за статтею 276 КК РФ (шпигунство)
- 20 жовтня 2022 — переведений до СІЗО №2 Сімферополя, нового закладу ФСБ, де утримувалися цивільні з Херсонської та Запорізької областей
- 27 вересня 2023 — незаконний суд виніс вирок: 16 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за статтею 276 КК РФ
- 13 лютого 2024 — вирок набрав законної сили
- Лютий–квітень 2024 — тривале етапування через СІЗО Краснодара, Волгограда, Ульяновська та Саратова
- Теперішній час — відбуває покарання у виправній колонії №4 суворого режиму, місто Пугачов, Саратовська область
Його здали свої. До великої війни юрист Микола очолював спілку захисту споживачів. Після вторгнення він залишився вдома. Чоловік евакуював цивільних та допомагав колишнім силовикам продуктами. Паралельно він передавав дані про ворога українським військовим. Це була небезпечна робота.
Окупанти схопили волонтера наприкінці березня 2022 року. Вранці він прийшов додому з вісьмома озброєними людьми. Співробітники ФСБ вивели з ладу камери спостереження. Тоді ж батько помітив на синові сліди тяжких катувань. Миколу вивезли з мішком на голові. Зв’язок обірвався на довгі пів року.
Лише восени родина дізналася про справу за шпигунство. Російський суд призначив українцю 16 років ув’язнення. Батько вважає вирок абсолютно незаконним. Потім почалося виснажливе етапування через чотири міста росії. Наразі він у Саратовській області. Це справжнє коло пекла.
Критичний стан здоров’я волонтера
У Миколи зламаний протез лівої ноги. Його ампутували ще в 2014 році. Через травми хребта він майже не ходить. У колонії розвинулася хронічна стафілококова інфекція. Вона загрожує швидким зараженням крові. Належної медичної реабілітації волонтер не отримує. Це повільна смерть.
Адміністрація колонії лише посилює тиск на хворого. В’язня карають за те, що він сідає на ліжко. Микола просто не може стояти. Його перевели до камери для злісних порушників. Катування тривають щодня. Система намагається зламати людину фізично.
Сім’я використовує сервіс telegram.org та пошту для зв’язку. Проте кожне слово жорстко контролюють. Міжнародний Червоний Хрест ігнорує запити родини. Дружина Миколи навіть їздила до Женеви. Результатів досі немає. Стіна мовчання залишається міцною.
Рф тримає цивільних для політичного торгу. Так вважає батько закатованого волонтера. Він називає їх інструментом тиску. Офіційний Київ веде справу Миколи Петровського. Але Росія не поспішає з обміном. Люди стають заручниками амбіцій.
Зараз за волонтера борються лише рідні. Вони шукають підтримки у правозахисників та медіа. Микола Григорович більше не шукає правосуддя. Він просить лише про порятунок життя. Це крик про допомогу. Кожна година в полоні є вирішальною.