Ключові моменти:
- Повномасштабне вторгнення 2022 року стало вирішальним поштовхом для завершення рукопису
- Володимир Вакарчук писав твір у темряві під час блекаутів, економлячи заряд ноутбука
- Сюжет фокусується на депортації дітей до РФ та їхньому відчайдушному культурному спротиві
- Видання з’явилося на світ без цензури видавництв, зберігши оригінальне авторське бачення
В Одеській обласній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відбулася зустріч із колишнім прикордонником Володимиром Вакарчуком. Журналістка Марія Котова для «Одеського життя» підготувала репортаж із презентації його дебютної повісті «Не брат». Книга, що пройшла складний шлях до друку, піднімає критичні питання національної ідентичності та боротьби за повернення викрадених росією українських дітей.
Література як акт внутрішньої перемоги
Уродженець міста Рені Володимир Вакарчук представив в Одесі книгу, яку буквально змусила написати країна-агресор.
Це не художня вигадка. Це рефлексія на події, які почалися ще одинадцять років тому після захоплення Криму.
Вперше задум виник у 2014 році, проте автор довго вагався через брак літературного досвіду та внутрішню невпевненість.
Лише велика війна зняла всі сумніви щодо необхідності цього тексту.
Робота тривала короткими сесіями під акомпанемент сирен, коли кожна вільна година ставала часом для творчості.
«Цієї книги просто не існувало б без війни», — констатує Вакарчук.
Він правий абсолютно.
Повість «Не брат» змальовує Україну майбутнього, де головним здобутком є не лише деокупація територій, а й подолання меншовартості.
Боротьба за кожне українське слово
Головною метою свого твору автор називає інтелектуальне та духовне дорослішання сучасного українського суспільства.
Ми маємо усвідомити: власна державність є цінністю, за яку відповідає кожен громадянин особисто.
Центральною і найбільш емоційною лінією сюжету стала трагедія викрадених українських дітей, яких ворог намагається асимілювати.
Вакарчук описав маленьку героїню, яка в полоні принципово ігнорує російську мову.
Всупереч будь-якому тиску.
Попри тотальний страх.
Для дитини рідна мова стала єдиним містком додому, який неможливо зруйнувати силою чи залякуванням.
Автор підкреслив, що герої повісті — це збірні типи, у яких кожен читач зможе впізнати власний досвід.
Саме така відвертість робить книгу максимально наближеною до реального життя.
Шлях до читача без компромісів
Особливу увагу під час презентації приділили візуальному оформленню видання.
Дизайн обкладинки Вакарчук розробляв самотужки, залучивши до співпраці художників Анатолія Іщенка та майстриню з Києва.
Тут важлива кожна деталь.
Доля рукопису в кабінетах видавців була непростою: дехто вимагав правок, інші побоювалися брати в роботу надто гострий матеріал.
Зрештою книга побачила світ майже як незалежний проєкт, що дозволило зберегти кожне авторське слово без змін.
Чесність перемогла кон’юнктуру.